Якщо мандрівник міг осушити чарку, не торкаючись її руками, його благополучно відпускали в дорогу. В іншому разі мандрівника залишали ночувати. Тож вираз “випити на посошок” означав насамперед турботу про безпеку подорожнього.
Якщо не перекидав ась – це на удачу, і мандрівник міг подорожувати спокійно. Мандрівник обов’язково мав випити чарку до дна, залишивши кілька крапель, які вихлюпувалися через плече “на доріжку”. Звідси й почалася традиція пити “на посошок”.
6. На посошок – гостю вручали посох і ставили на нього чарку. Якщо гість проливав вино, упускав стопку, не доносив до рота, то його належало залишити ночувати в гостях; 7.